Бориспіль

Бориспіль

Бори́спіль — місто обласного підпорядкування, розташоване за 35 км на південний схід від Києва. Районний центр з 1923 року, з 1956 року — місто обласного підпорядкування Київської області. Залізнична станція Бориспіль на лінії Київ—Харків і автостанція на магістралі цього ж напрямку. Через місто проходить єврошлях E40, з яким збігається М03. Також неподалік від міста розташований міжнародний аеропорт «Бориспіль». Перша згадка в 1015 р. Населення: 59 636 чол.

thumb321-Boryspil-2e7262d5a9f9f6ffdd99f20e076fe711

Історія міста Бориспіль

Бориспіль — одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015–1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі.
З іменем Бориса і пов’язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.
Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського.
Пізніше ця територія належала королівському толмачу Солтану Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах – Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.
Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чоновицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. В цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.
У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселениям, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство. В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Відтоді міська ратуша Борисполя користувалася власною печаткою з гербом – зображенням Святого Станіслава (Інститут рукопису НБУ ім. В.Вернадського. – Ф. 1. – Спр. 50683).
В кінці XVI — на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Наливайка (1594–1596) сейм пожалував Бориспільське староство магнату Станіславу Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року). Тоді у містечку було 77 господарств і близько 370 мешканців.
Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами — Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.
Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану. На той час Бориспіль мав офіційний статус сотенного містечка Київського (давніше – Переяславського) полку.
У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1842 році відкрито початкове народне училище для державних селян. Варто згадати, що у місті на той час перебувала досить велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.
Під час Більшовицько-польської війни 1920 року біля Борисполя відбувся бій між польськими та російськими червоноармійськими частинами.
Того ж 1920 року в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району. На той час у місті існувала велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.
3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля «бабських бунтів». На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються 4 колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот», «Перемога».
Голодомор

Смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1 січня 1933 р. до 1 січня 1934 року склала 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.
Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан — нач. райземвідділу, Степанов — голова райвиконкому, Пінчук — бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.
Друга світова війна

23 вересня 1941 року Бориспіль окупували німецькі війська. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених. У лютому 1943 році в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Звільнення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, в цей час тут діяли дві армії (38-а — під командуванням Никандра Чибісова, 40-а — під командуванням Кирила Москаленка). Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням Івана Пузікова. В ніч на 23 вересня бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених. За два роки окупації нацисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення від німецьких загарбників загинуло понад 8 тисяч мешканців району, в тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах району. На території сучасної школи лінгвістики в період 1941–1943 рр.нацисти проводили розстріли місцевого населення. Після війни учні тоді ще 5-ої школи насипали курган з землі привезеної з місць найбільших битв Радянсько-німецької війни.
Повоєнні роки

У 1959 р. чисельність населення Борисполя досягла 17,2 тис. осіб.
У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт.
На початку 1970-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, з’явилися нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту.
Як свідчать дані, на початку 1980-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств, 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 бібліотек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури.
Бориспільський район кінця 1960-х — поч. 1990-х років: всього по місту і району — 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики.
http://uk.wikipedia.org